read-books.club » Фантастика » Ходіння Туди і Назад 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходіння Туди і Назад"

259
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ходіння Туди і Назад" автора Тіна Гальянова. Жанр книги: Фантастика / Фентезі / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 72
Перейти на сторінку:
дзеркала, тому до лікарні ми потрапили через люстро, що висіло в туалеті. Потім пройшлися коридором. Біля ліжка нікого не застали, але я знала, відчувала, що зараз має прийти мама. Я хотіла її дочекатися. Нас ніхто не бачив, мій супутник сказав, що це ненадовго, бо наші сутності не мертві, тому через певний час починають проявлятися. Ясна річ, не як жива людина, а лише як заломлення сонячних променів, світляні кулі, у будь-якому разі ми стаємо зримі, тому довго тут перебувати не можна, щоб, бува, когось не налякати. Але я просила зачекати. Я хотіла побачити маму…

І я її побачила.

Я ніколи досі не бачила її такою. Завжди весела, усміхнена, молода, вона постаріла років на десять. Але я помітила в її очах надію.

Бідна мама. Вона не знала, що коли вже я в Нічгороді, то ніколи сюди не повернуся. Ніколи не розплющу очей, не заговорю до неї. Але вона все одно вірила. То й добре.

Мама підійшла, сіла на стілець біля ліжка. Узяла моє тіло за руку. Рука, певно, холодна. У мене виникло непереборне бажання подати якийсь знак, показати, що я тут, поруч. А що тілом своїм я володіти не могла, то вирішила задіяти свій дух. У цю мить я була готова підійти до неї, доторкнутися, та Метр, ніби прочитавши думки, штовхнув мене до дверей, і ми опинилися в коридорі. Наші сутності ще не досягли того стану, щоб почати матеріалізуватися, тому мама відчула тільки легкий повів вітерцю, бо я краєм ока побачила, що вона таки обернулася до дверей, але нічого не помітила.

− Навіть не думай, − уже в коридорі крізь зуби процідив Метр. − Це небезпечно. Ще раз таке утнеш − більше ніколи не дозволю тобі йти в Реальність.

− Але ж я нічого не зробила.

− Ти хотіла зробити. Усе. Розмову закінчено. Ходімо шукати дзеркало.

У Нічгороді була 23:32. Каміла нервово походжала залою. Вона від самого початку була проти цієї подорожі в Реальність, але нічого не могла вдіяти. Навіть те, що Лія особлива, має якийсь непересічний талант, не переконувало, що новенька вже може спокійнісінько мандрувати крізь межі. Але Метр був невблаганний, а Оксентій не заперечував.

Поки вони чекали на мандрівників, сюди прибуло ще кілька людей. Першою завітала Аврора, вісімнадцятирічна Художниця. Вона чекала на Метра, бо досі не могла розв’язати своїх проблем із Письменником Іллею. Так склалося, що вони мали одного реципієнта на двох, тому в них весь час виникали суперечки. Що сталося цього разу, вона не казала, але категорично наполягала на зустрічі з головним.

Дівчина сиділа в кріслі й читала якусь книжку з дуже своєрідною ілюстрацією на обкладинці: химерні постаті, похмурі кольори, загалом занадто гротескне зображення. Читала вона з виразом поблажливої зверхності та скепсису на обличчі. Та варто було перегорнути ілюстровану сторінку, вона враз змінювалася: на лиці з’являвся вираз задоволення, упевненості й захвату. Вряди-годи юнка кидала репліки на кшталт: «Таки видно, що малював майстер» або «А текст (це ж очевидно) таки поступається ілюстраціям».

На Аврору ніхто не зважав. Кожен робив своє, хоч насправді всі вони просто чекали на повернення Метра і Лії.

Ще одним гостем Нічгорода був Матвій. Він єдиний, хто не вдавав спокійного й байдужого, бо насправді такий і був − цілком переконаний, що з ними нічого не може статися. Він був Читачем, і там, звідки прийшов, звикли, що за законами жанру (будь-якого) швидко нічого не трапляється. Навіть якщо та дівчина покликана була змінити їхнє існування, то спершу принаймні мала відбутися зав’язка. Зав’язки поки що не було, тож про кульмінацію, а тим більше про розв’язку думати ще занадто рано. Хай там як, а будь-якій біді завжди передуватимуть ще якісь, хай незначні, та все ж події.

У Нічгород Матвій і прибув задля того, щоб побачити новеньку Письменницю. Останнім часом їх з’являлося тут дедалі менше, а коли до Місяцеграда дійшли чутки про дівчину, яка, крім письменницького, має ще якийсь небачений досі талант, хлопець спалахнув бажанням побачити вже таку популярну в Країні Лію.

Але на своє розчарування він її не застав: дівчина помандрувала в Реальність, і це ще дужче заінтригувало Матвія. Щойно з’явилася, а їй уже таке дозволяють? Отже, вона справді того варта, бо Країна − не Реальність, хабарі та зв’язки тут неможливі.

Оксентій, побачивши юнака в Нічгороді, не здивувався: той частенько тут гостював. Та довідавшись про причину його візиту, зауважив:

− От уже ця людська натура. Не встигло ще заспокоїтися дзеркальне плесо, через яке дівчина до нас прийшла, а чутки вже розлетілися по всіх усюдах. А ще дехто обурюється, що ми, мовляв, могли б обійтися без Реальності, створити інше джерело живлення та натхнення, автономне, власне, цілком від нас залежне й підпорядковане. Та як же нам без Реальності, коли навіть із себе не можемо її викорінити, зі своїх звичок, свого ладу? Навіть втративши своє земне тіло, ми не втрачаємо свого язика.

− Не обурюйтеся так, Оксентію, − Матвій намагався виправдати тих, хто поділився з ним такою хорошою звісткою. − Ніхто ж її появи не засекречував. Окрім того, ви ж знаєте, навіть якби вона була звичайною собі Письменницею, я б усе одно негайно завітав, бо скучив за свіжим словом і думкою. Я вже пізніше довідався про Ліїн надзвичайний хист і про те, що навіть сам Метр нею захоплюється.

Оксентій нічого не відповів. Він любив цього юнака, тому й не надто хотів із ним сперечатися.

Знову запала мовчанка. Каміла й далі ходила сюди-туди, чухаючи свою фантомну руку, Аврора читала, а Матвій сидів і намагався уявити, про що зараз думає дідусь. У цю мить поверхня одного із дзеркал забрижилася. Усі полегшено зітхнули: крізь неї ввійшли Лія та Метр.

Лія мала приголомшений вигляд, а Метр був трохи роздратований.

− Як враження від подорожі? − звернувся Оксентій до дівчини й ніби вивів її з оціпеніння.

− Га? Що? − Вона ще перебувала під враженням від зустрічі з матір’ю. − О, так. Відчуття незабутні.

− Але це можуть бути твої останні відчуття, якщо ти ще раз спробуєш утнути щось подібне, − не міг угамуватися Метр.

− Та я ж нічого не зробила. Я хотіла, але…

− Усе, закрили тему. Думаю, ти мене зрозуміла. Оксентій мусив на це відреагувати.

− І що ж ви, мила пані, збиралися зробити? Чи не хотіли часом виявити мамі своєї присутності?

− Але ж вона

1 ... 15 16 17 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння Туди і Назад», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння Туди і Назад"